Американська історія жахів

— Ти віриш у примар? — Чому ти мене питаєш? - Не знаю. Не всьому ж бути лайном, правда? Має бути найкраще місце, десь. Принаймні для таких, як ти. — Але ж не для тебе? — Відколи ти сюди переїхала, це і є найкраще місце.

- Ти трохи з привітом, так? — Ти й половини не знаєш.

— Колись світ зміниться. - Це неправильний світ.

Я готуюся до благородної війни. Я спокійний, я знаю таємницю, знаю, що буде, і я знаю, що ніхто мене не зупинить, навіть я сам.

— Як довго ти каратимеш мене? — Я не караю тебе, егоїстичний засранець. Я намагаюся зрозуміти, як пробачити.

All monsters are human. Усі чудовиська — це люди. (— Це були не люди! Це були монстри! — Всі монстри — люди. І ти монстр.)

Я думала, що ти такий самий, як і я. Тебе притягувала темрява, але Тейт, ти і є темрява.

- Покажіть свої руки. — Хочете прочитати моє майбутнє? — Ваше минуле.

Бог?! Ти ж знаєш, що Бога немає, правда? Ти вже здогадалася, що це нісенітниця, яку вигадали, щоб ти не була собою.

Там, де для інших стіни, ми бачимо вікно.