Анатомія пристрасті / Анатомія Грей

Кажуть, що невміння прийняти втрату – це одна з форм безумства. Напевно, це так, але іноді це єдиний спосіб вижити.

Я насправді намагаюся бути щасливою! Але я не можу дихати... Я не можу дихати, коли ти ось так дивишся на мене, тож припини!

Я люблю тебе. Я готова вдавати, що люблю твої музичні уподобання. Дозволю тобі доїсти останній шматок пирога. Я готова під час дощу чергувати біля твого вікна. Я люблю тебе. Так сильно, що мене це дратує. Обери мене. Кохай мене.

Ти б усвідомив, що мені дуже хочеться сісти в машину і переїхати тебе прямо на стоянці. Виїхати, і навіть не озирнутися.

Хочеш зробити мені комплімент - похвали мої мізки.

Щоправда життя таке — чим більше хочеш щось змінити, тим більше все залишається на своїх місцях.

Ти високого зросту, у тебе ідеальні груди, довге волосся. Якби я була на твоєму місці, я скрізь ходила б голою. У мене не було б роботи, не було умінь, я навіть читати не вміла. Просто була б голою.

Знаєш, я не можу згадати останній раз, коли ми цілувалися... Тому що ти ніколи не думаєш, що це останній раз... Ти думаєш, що будуть ще. Ти думаєш, у тебе є вічність, але це не так.

Іноді найсерйозніше рішення - це визнання того, що на тебе дуже багато навалилося.

Ненавиджу бути п'яною. Думаєш, що тобі буде круто і весело, а насправді тобі сумно та погано.