Морозко

- Хатинка-хатинка, стань до лісу - задом, до мене передом! — Чого треба? А-а! Іване?! З'явився! Чи не чеканий, не кликаний. Повернув хатинку, ух, розбудив стареньку! Стояла собі задом, то йому, бачите, не тим фасадом! У! — Не журись, бабусю! Не серч, ягуся! Допоможи мені Настеньку знайти, допоможи мені від лиха її врятувати! - І не чекай від мене допомоги - неси швидше ноги! Ану, хатинко! Повернись до лісу передом, до Івана задом! — До лісу — задом — до мене передом! — До лісу передом, до Івана задом! — До лісу — задом — до мене передом! — До лісу передом, до Івана задом! Тю! Фулюган!

У нашій дурниці – ні обличчя, ні фігури… вся в татко.

— Чи тобі тепло, дівчино? — Та ти що, старий, отямився, чи що? Бач, у мене руки та ноги замерзли! — Що за чудо-юдо? [ обігає навколо ялинки ] Чи тепло тобі, дівчино, чи тепло тобі, червона? — Подавай швидше за нареченого! Та посагу! Та більше! У! - Е! Е-е! Е-е! — То ж!

— Іване, вертайся! - Навіщо? - Ти найголовніше забув! — Ну, що я ще забув? - Ти забув старій людині " дякую " сказати і земний уклін віддати. - Кожному кланятися - голова відвалиться. - Іване! - Нехай тобі ведмідь у ніжки кланяється! — Ну що ж, Іване, хай по-твоєму все й збудеться. Ведмідь мені в ніжки кланятиметься, а зігнеться твоя спина.

— Ворушись, старий! Марфушеньку — душа комарики кусають, спати — спочивати заважають. — Так я ж... — Тссс... — Мовчу... мовчу...

— Ти що це, солоденька, робиш? — Сестриці, Марфушенько, панчохи в'яжу. — В'яжеш... — То ви мені самі наказали... — В'язати я тобі наказувала, а ось спицями стукати, медовенька, не наказувала. Марфушеньку — душечку розбудиш! — Невже їй чутно через стінку? — А як не чути? — Це ти, кобилице, за день намаєшся, спиш — не прокидаєшся. А Марфушенька — душенька цілий день продрімала, хребта не ламала, тепер вона від самого безшумного шереху прокинутися може!