Пірати Карибського моря: Скриня мерця

— Ви теж вважаєте, що борг, честь і решта нісенітниці більше не в честі в цьому світі? - А що в честі? — Одні лише гроші. Влада. Могутність.

Вбрання тобі не йде. Вже або сукня, або нічого... А у мене на Перлині суконь немає.

— Поясни-но птаха. Ти з цим зможеш жити? Ти прирікаєш іншу людину на вічні пута, а сам будеш веселитися, гуляти і пити? - Так. Це на мене.

Смерті лякаєшся? Боїшся канути в морок? Як на долоні твої справи. А за твої гріхи — розплата.

— Я шукаю того, хто мені любий. — Я задоволений, але море — моє єдине кохання. - Я про Вільяма Тернера, капітан Горобець.

- Ви чули про Дейві Джонса, так? Морська кісточка! Славна душа! Але якось натрапив на камінь спотикання всіх чоловіків. — Що то за камінь? - І справді... Що це? - Море! - Алгебра! — Дихотомія добра та зла! - Баби.

Друзі, не бійтеся! З Тіа Дальмою я давно в дружбі, не розіллєш водою! Ми з нею як брат із сестрою. Були. В минулому. Давно...

— Ви не довіритеся Джеку чи мені? — Ви готові ризикнути заради нього життям, але навряд чи він ризикне своїм заради іншого.

Люди не вміють бути по—справжньому справедливими, бо ніколи не бачать усю картину життя одразу, лише окремий фрагмент.

— Нас багато ріднить. І мене, і тебе. Нас. — Так, мабуть. Якщо тільки виключити честь, совість та моральні підвалини. І любов до чистоти.