Поспішай кохати

Наше кохання як вітер — ти його не бачиш, але відчуваєш...

— Не думай, що ти знаєш мене... Добре? - Але я знаю. Я знаю. Ми ходимо з тобою в одну школу з дитячого садка. Тебе звуть Джеймі Салліван. Обідаєш за сьомим столом. Там сидять чи то знедолені, чи то схильні, чи то самовіддані. У тебе лише одна кофта. При ходьбі ти дивишся під ноги. Так, мало не забув, як розвага ти займаєшся з юними зореточками. Ну і як? — Дуже передбачувано. Все це мені вже казали. - І тобі абсолютно все одно? - Звичайно.

Якщо ти сидиш на чиєїсь могилі, то, напевно, мусиш знати хоча б трохи про те, хто в ній лежить.

— Ти й далі мене відвідуватимеш? — спитала вона. — Навіть потім, коли... — Я приходитиму, поки тобі хочеться мене бачити.

- Знову?! - Знову.

Лендону Картеру потрібна моя допомога? Добре, я помолюся.

— Що, важко постаратися? — Так! Помру ще у розквіті років.