Щоденник пам'яті

— Ти думаєш, справжнє кохання здатне створити диво? — Звичайно, здатна. Тільки диво повертає тебе до мене. — Думаєш, наше кохання змогло б забрати нас обох? — Для нашого кохання немає нічого неможливого.

Самота підносить душу.

Наше життя не можна судити за останніми роками...

— Я тут божеволію, а тобі, мабуть, наплювати! — Мені не начхати. Я люблю тебе.

- Хочеш поснідати? — Снідати? Вже 10-ї вечора. - Ну і що? Млинці можна пекти будь- якої доби.

Коли ти втрачаєш кохану людину, наберися сміливості і відпусти її...

Це чудовий дует закоханих, які озброївшись сумнівами та застереженнями, пустилися в далеку дорогу, не переймаючись наслідками.

Любов... найпростіша і водночас найдивовижніша річ на землі.

Я не хочу прожити залишок життя, сумуючи за тобою і уявляючи, що могло б статися, якщо…

- Ти залишаєшся зі мною? - Залишаюся з тобою? Чому? Ми ж весь час лаємось! - Ось чому! Ми сваримось! Ти мене називаєш самовдоволеним мерзотником, я тебе - скалкою в дупі. Ну і що? Ти така майже завжди! Я не боюся тебе образити. Ти за дві секунди заспокоїшся і знову почнеш виводити мене з себе! - Висновок? — Життя буде не легким, а навпаки, дуже важким. Доведеться боротися з цим кожен день, але я боротимусь, тому що ти мені потрібна! Я хочу, щоб ти була зі мною, кожну мить, завжди! Я тебе прошу, будь ласка...