Титанік

Квиток, який я виграв, був для мене найкращим подарунком долі. Я зустрів тебе! За це я вдячний їй, Розо! Глибоко вдячний!

Моє люстерко! Воно таке саме, як тоді, коли я востаннє в нього виглядала. Тільки от відображення стало іншим.

Я – король світу!

Тепер ось і ви знаєте про Джека, який мене врятував. Врятував не тільки від смерті, а й від багатьох інших...

— Які ж зручності в каютах третього класу, містере Доусон? Кажуть, що тут вони не такі вже й погані. — Цілком терпимі, мем. Мишей та щурів майже немає.

- Я люблю тебе, Джеку!.. - Ось цього не треба! Ще рано прощатись! Ще рано... — Мені так холодно! - Послухай мене! Ти не втопишся. Ти залишишся жити, і в тебе буде багато дітлахів, і ти побачиш як вони виростуть. Ти помреш старою, старою жінкою в теплій постелі. Але не тут. Не цієї ночі. І не зараз, ти зрозуміла мене?

Вони просто сиділи чекали. Чекали на життя, чекали смерті, чекали на абсолют, який так і не прийшов.

Він залишився жити тільки в моїй пам'яті.

- Я Джек Доусон. - Роза Дьюїтт Б'юкейтер. — Покажеш, як це пишеться, гаразд?

— Я сподіваюся, що в шлюпках будуть пасажири одного класу? — О, мамо, замовкни! Ти не розумієш? Вода крижана! А шлюпок не вистачить навіть половини пасажирів! Половина людей на кораблі – загине!