Книга / твір

Без жалю, без долі Дивитись на землю станеш ти, Де немає ні справжнього щастя, Ні довговічної краси, Де злочини лише та страти, Де пристрасті дрібної тільки жити ; Де не вміють без остраху Ні ненавидіти, ні любити.

Ми всі тут — лише яскраві іскорки, що горять посередині нескінченної вселенської чорноти. Ми супутники. Ми, люди, їдемо нескінченною дорогою в порожнечі, на якій рідко зустрінеш когось. І в кожній машині друг, ще одна іскра. Ми – супутники на дорозі. Яка гарна відповідь.

Так уже влаштоване життя: однією рукою дасть, а потім, свого часу – іншою рукою все забере.

Він любив Санкт-Петербург з його натовпами людей і шумом, з бібліотеками та театрами, кінотеатрами та ресторанами.

Тієї миті, коли я знайшов вірні відповіді, змінилися всі питання.

Кожен чоловік мріє напитися, сісти не в той літак і щоб ранком Барбара Брильська гладила його пальцем по щоці.

Буває така музика, яку якось ніяково співати в будинку, набитому людьми, - надто вже вона твоя власна.

Мені ніколи не хотілося проникнути за лаштунки, щоб розгадати секрет фокусника. Мені достатньо було, що ілюзія існує.

Коли людини немає поруч, її ідеалізуєш, на відстані почуття загострюється, це вірно, а побачиш його знову — і дивуєшся, що ти знаходив у ньому.

Завжди знайдуться покійники, які від нудьги готові отруювати нам життя ; мучившись самотністю, вони прискорюють рух живих до могили.