Книга / твір

Парадокс свободи в тому, що найбільше правами людини користуються ті, хто найменше має право називатися людьми.

Дуже легко побачити те, що бажаєш бачити.

Дивно, як подумаєш, що кожна людська істота є незбагненною загадкою та таємницею для будь-якого іншого. Коли в'їжджаєш уночі у велике місто, мимоволі замислюєшся над тим, що в кожному з цих похмурих будинків прихована своя таємниця, і в кожній кімнаті кожного будинку зберігається своя таємниця, і кожне серце із сотень тисяч сердець, що б'ються тут, виконано своїх таємних сподівань, і так вони і залишаться таємницею навіть для найближчого серця. У цьому є щось настільки страшне, що можна порівняти тільки зі смертю.

... Самотня людина - людина неприродна, вона швидко впадає в сум'яття. За сум'яттям приходять фантазії. За фантазіями – безумство.

Варто тільки померти, вони тебе одразу ж запроторять! Одна надія, що коли я помру, знайдеться розумна людина і викине моє тіло в річку, чи що. Куди завгодно — тільки не на цей клятий цвинтар. Ще приходитимуть у неділю, класти тобі квіти на живіт. Ось теж нісенітниця собача! На біса мерцеві квіти? Кому вони потрібні?

Закон Бокледжа. Той, хто сміється останнім, можливо не зрозумів жарту.

Ніщо не губиться, ніщо не минає безслідно. Якщо ви мандрували безмежними просторами і наважувалися любити всякі дурниці, ви зможете навчитися чомусь навіть від найпримітивніших штуковин, підібраних на життєвому шляху і відкладених убік.

Проводячи гостей, люди бувають набагато щирішими і добрішими, ніж зустрічаючи.

Показуй, ​​що поважаєш себе, і тебе поважатимуть.

Іншим людям і семи років не вистачить, щоб хоч скільки-небудь зрозуміти один одного, іншим же і семи днів більш ніж достатньо.