Брюс Вейн

— Комп'ютере, як мені сховати Джокера до лікарні Аркхем шляхом найменшого опору?... Комп'ютере, ти мене чуєш?! — Здрастуйте, майстре Брюсе. Я щойно заблокував ваш доступ. - Чорт! — Сер, настав час розпрощатися з нездоровими звичками. Ви не можете провести все життя на самоті, чорному одязі та без нічного сну. Небагато відповідальності вам не зашкодить. Пропоную вам розпочати з виховання вашого сина. - Пробач. Ось зараз я взагалі не розумію, про що йдеться. — Ви усиновили сироту на світському рауті. — Це ж був сарказм!

Привіт мама. Привіт тато. Сьогодні я знову врятував місто. Ви б точно мною пишалися.

- Артур Каррі. Чув, що ти з рибками балакаєш. — Я чув, що ти одягаєшся в костюм кажана. Як реальна миша? — У Готемі це 20 років спрацьовувало.

— Я чув про тебе, але не думав, що ти реальний. - Реальний, коли потрібний.

Друзі для мене – розкіш.

- Тут удачу вважають образою? — Удача для одного завжди невдача для іншого.

Ти ніколи не був богом, і ти ніколи не був людиною.

— Чому ви звели цю штуку з одним сидінням? — Тому що у нас лише один Бетмен.

— З віком стаю повільнішим, Альфреде. — Ви надто старі, щоб померти молодим. Але не те, щоб не намагалися.

Бетмен пішов... О, ні-ні! Стійте! Бетмен повернувся — забув кинути мікрофон.