Д'Артаньян

— Клянуся честю, мені не до душі ця безглузда війна, в якій французи власне вбивають і калічать французів. А власне, через що? Через що? Чому я повинен вбивати цих єретиків-гугенотів всі злочин яких полягає тільки в тому, що вони співають французькою псалми, які ми співаємо латиною, а? Набридло все, додому хочу, все. - Отже, ви віддаєте перевагу бійці домашній затишок? Чи не постаріли ви, милий Портос? — Ні, я просто порозумнішав.

Знову скрипить потерте сідло І вітер холодить колишню рану. Куди вас пан до біса занесло? Невже вам спокій не по кишені? Час порадуємось на своєму віку. Красиві і кубок, щасливі меч. Поки поки похитуючи пір'ям на капелюхах Долі не раз шепнемо: мерсі боку.

— Коли ти станеш маршалом Франції, мій бідний Д'Артаньян. — Чому я бідний? — Тому що я так любила тебе, що ти ніколи мене не забудеш.

— Лист від Тревіля, ми маємо зустріти в Бургундії ад'ютанта генерала Гордея і супроводити його до Парижа, він має вести з фронту. - Прямо зараз? — Та ні, ти подріми, а війна зачекає.

— А скільки ж у нас мушкетів? - Чотири! - А скільки шпаг? - Чотири! - А скільки нас? Атос? - Я! - Портос? - Я! - Араміс? - Я! - І Д'Артаньян! Один за всіх та всі за одного!

— Атосе, вона мені сказала, що я її ніколи не забуду. Це правда? — Так, мій бідний Д'Артаньян, це правда. — І як тепер жити? - Так і живіть. — А якщо в мене не вистачить сили? — Вистачить.

— До заходу вісім годин, а в нас, скільки, чотири кулі? — Вісім годин, чотири кулі — така собі арифметика.

За корсажем цієї жінки всі таємниці Лувру!

Потрібні Парижу гроші, Селяві, А лицарі йому потрібні тим більше. Але що таке лицар без кохання? І що таке лицар без удачі?