Деймон Сальваторе

- Куди поїдеш? - Може в Лондон... Провідати старих друзів. - У тебе немає друзів, Деймон. - Ти маєш рацію, у мене є тільки ти, так що куди ми поїдемо?

— Із Оленою щось не так. Щось дивне. Ти не знаєш? — Упевнений, це починається на Стеф і закінчується на ан.

— Я міг би вирвати тобі серце, навіть не моргнувши оком. - Ага, чув раніше.

- Обережно, Деймон. Бо я подумаю, що тобі не все одно. - О, не варто.

Я не можу бути тим, ким мене хочуть бачити інші, не можу бути тим, ким вона хоче мене бачити...

— А потім я дізнаюся, що навіть не можу потрапити до себе додому, бо не можу ввійти у двері. — Тебе мають запросити. - Я знаю. Тільки живу один. - Хаха, не пощастило. (— Я не можу потрапити до себе додому! — Тебе маю запросити. — Але я живу один! — Стрімко...)

- Що ти тут робиш? - Ховаюся від Керолайн... - Чого це раптом? — Мені потрібна перерва, вона говорить більше, ніж я можу слухати.

Слухай, з мене не дуже гарна нянька. І вибач, молочка з печивом у мене для тебе теж немає.

— Це погана ідея... — Не буває«поганих» ідей, бувають лише погано реалізовані чудові ідеї!

— Тобі варто припинити це. - Робити що? — Вважати, що я буду добрим хлопцем, тільки тому, що про це мене просиш саме ти.