Не бійся я з тобою!

Думай, не головою, а руками! Думай, не головою, а руками! Обставин не перемов. Адже недаремно і кров і любов, Адже недарма і кров і любов Рифмували поети століттями. Чи може, писалися вірші дурнями, Чи наша любов недостойна віршів?

— Якщо там бити тараном, можна вибити ґрати. — А з чого зробимо таран?... Джафар-ага, з чого таран зробимо? — З твоєї дубової голови.

— Ти, мабуть, знаєш — я не беру паперових грошей, я люблю золото. — Я брав і паперові, та ніхто не дає...

Ай, Аллах! Ай, Аллах! Зійшли прогрес у справах! Щоб із цього часу по-новому залишалося все по-старому!

Мудрець почувається вільним і у в'язниці.

— Ти втратив хватку, Рустаме. Треба було одразу зламати йому руку або колінну філіжанку. А ти порався, порався... Навіщо так довго мучити людину? — Я бив не сильно, боявся, що вб'ю.

Як кажуть у нас в Індії, розумний не питає. Розумний сам осягає сутність речей.

— То що в тебе за діло, бек? — Стривай, постривай! Спочатку задоволення, справи потім.

— Ей, Теймуре, скоро ти помреш! І ніхто більше не почує твого золотого голосу. І я не почую. А ти навіть не уявляєш, яка це для мене втрата! Адже я шанувальник твого таланту. І ось, я прошу тебе, заспівай для мене наостанок. - Йди до біса! — Голос добрий, а слова погані...

Фарзалі—бек мій друг... певною мірою. Це людина прекрасної душі... у певному розумінні.