Антуан де Сент-Екзюпері

Розум знаходить цінність лише тоді, коли він служить любові.

Найважливіше найчастіше невагоме. Тут ніби найважливіша була посмішка. Часто усмішка і є головне. Посмішкою дякують. Посмішкою винагороджують. Посмішкою дарують тобі життя. І є посмішка, заради якої підеш на смерть.

Посмішка поєднує нас всупереч різницям мов, каст і партій. У мене свої звичаї, у іншого — свої, але ми сповідуємо ту саму віру.

Я шукаю того, хто схожий на вікно, відчинене на морі. Навіщо мені дзеркало із власним відображенням? Воно переповнює мене тугою.

...я прислухався до неї, навіть коли вона замовкла... Вона моя.

Ти загруз у вигадуванні по дрібницях і не здогадуєшся, що мить може вмістити в себе ціле життя.

В одних немає невдач, інших вони накладають відбиток. Відразу його не помітиш, але в коханні.

І коли ти втішишся (врешті-решт, завжди втішаєшся), ти будеш радий, що колись знав мене. Ти завжди будеш мені другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. Іноді ти ось так відчиниш вікно, і тобі буде приємно... І твої друзі будуть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. А ти їм скажеш:«Так, так, я завжди сміюсь, дивлячись на зірки!» І вони подумають, що ти збожеволів. Ось який злий жарт я з тобою зіграю.

— Якось я за один день бачив захід сонця сорок тричі! І трохи згодом ти додав: — Знаєш... коли дуже сумно, добре подивитися, як заходить сонце... — Значить, того дня, коли ти бачив сорок три заходи сонця, тобі було дуже сумно? Але маленький принц не відповів.

Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти – це твої дії, і немає іншого тебе.