Михайло Юрійович Лермонтов

Усі люди ми; і засліплення пристрасті, божевільне хвилювання душі, повинні ми прощати, коли ми вилікувати не в силах.

Там за добро - добро, і кров - за кров, і ненависть безмірна, як кохання.

І якби всі люди більше міркували, то переконалися б, що життя не варте того, щоб про нього так сильно дбати.

— Але бог всевидящий... Вибач її, благослови. - Але я не бог, і не прощаю!

Душа або підкоряється природним уподобанням, або бореться з ними, або перемагає їх. Від цього — лиходій, натовп і люди високої чесноти.

Життя - вічність, смерть - лише мить!

Дружба, як уклін, - Двозначна річ.

Святі плачуть, коли демони сміються.

Любов неминуча, як доля.

Є сутінки душі, нещастя слід, Коли ні мороку в ній, ні світла немає.