правда

Думаю, отже, існую.

Я розвернувся і пішов у свою кімнату, замкнув двері і опустив голову на подушку, дозволивши тиші розставити все на свої місця.

Усі люди свині, лише одні в цьому зізнаються, а інші ламаються.

— Фелікс, звідки ти все це знаєш? - О, це хобі. Хтось в'яже, а я читаю медичні журнали... і в'яжу.

Я не борець із«кривавим режимом». Я називаю речі своїми іменами.

Найкраще в чужих родичах — це те, що коли залишаєшся без них, удвох, одразу ж відчуваєш якусь особливу близькість.

— Якщо поліція не відбере права, це зроблю я. - Не можна втратити те, чого немає.

Раптом мені байдуже, що я не дивлюся на вас із сторінок газет. Раптом мені байдуже, що я не ходжу до перукаря. Раптом мені байдуже, що я нічого не їм. Раптом мені байдуже, що я нічого не п'ю. Раптом мені байдуже, що я нікуди не ходжу. Раптом мені байдуже, що я нічого не пишу. Раптом мені байдуже, що я не вмираю. Раптом... Ганна.

…Головне – результат опору, а не те, як воно виглядає. Безрозсудна хоробрість – це самогубство.

— То ти з-за рими на мене будь-яку неправду складати? — скипів Знайка. - Звичайно, - відповів Незнайко. — Навіщо мені писати правду? Правду і писати нічого, вона і так є.