правда

Ми входимо вдвох туди, де ростуть весняні дерева. Такі блискучі, такі гладкі, так близько один до одного їхні стовбури, Світле листя, наче хмари на небі. Ти дивишся вгору і потрапляєш у пастку. Ти віддаляєшся на кілька кроків: три чи чотири дерева між нами. Ти зникаєш з уваги, Так, ніби було винесено вирок. Ми так близько і так нарізно. Ми ніколи не зустрінемося.

Не думаю, що я маю комусь щось доводити. Я не чекаю від когось подачок. Я не з тих людей, які кричать«Дайте мені шанс! Я покажу вам, на що здатний! Знаєте, мені насправді все одно.

— Востаннє ви кинули мене на іспанський корабель. Незважаючи на заступництво кардинала! - Я тебе зараз з даху скину! Де діаманти?

Справедливість, що почалася з того, що«все може бути оплачене і має бути оплачено» закінчує, як і всі хороші речі на землі, самознищенням.

І я якось цілувалася... Здається, він притиснув мене до волохатого мамонта...

- Якщо ти мене вб'єш, на моє місце стане тисяча. - Ага, але суть не в цьому. Суть у тому, що ти будеш мертвий.

І телефон засвітився у темряві, як найяскравіша зірка на небі!

Якщо ви чекатимете правильного моменту, щоб завести дитину, ви помрете бездітним. З кіно — те саме.

Тільки дурні ніколи не змінюють своїх поглядів.

Я дуже зайнятий. Ти не можеш уявити, наскільки! Але якщо йдеться про спільний обід, то я цілком готовий.