правда

- Фібі, скільки можна пити? - Я допомагаю дітям! - Яким чином? — Що більше я вип'ю, то менше їм дістанеться!

Жалюгідний ти Вася... Уберіг нас Господь від такого царя.

Іноді мені здається, що всі мають улюблений пончик. Де мій улюблений пончик?

— Він може закохатися в одну з них. А тому ви повинні відвідати його, як він приїде. - Відвідати? Не бачу для цього жодних причин. - Господи, Містер Беннет! — Їдьте самі разом із дівчатами. Або ще краще, відправте їх самих. - Одних?! — Так, оскільки ви такі гарні, містер Бінглі, чого доброго, вибере вас.

- Піду прогуляюся під дощем... - Але дощу немає. - Вже й погуляти не можна!

До біса лікування, моє справжнє покликання – руйнувати своє життя, а потім відновлювати його з нуля.

А зараз у Чорна боліла голова. Він почував себе так, ніби йому слід було лягти спати ще кілька тижнів тому.

Схоже, залишається визнати правоту скептиків, тих, хто вважає ідею мирного існування щонайменше наївною. Історичний досвід людства начебто наглухо блокує цю світлу ідею — про мир без воєн.

Якщо щось не пишеться, є тільки один спосіб впоратися з цим: сідай та пиши. Потрібні та вірні думки приходять лише у процесі.

Новий день – новий світ. Потрібно діяти.