страх

— У тебе цілющий дотик. За кілька днів буде просто ще один шрам. — А що таке рубець для лицаря? Колись я знала одного лицаря, він сам пішов проти короля і навіть врятував ватажка бунтівників. Він, мабуть, увесь був у шрамах. — Лицар давно помер від ран. — Шкода, таких дуже не вистачає у цьому світі. — Бо такий жахливий цей світ. — Він міг би стати кращим. Такі, як ти, можуть вести за собою інших. Ти міг би дати людям відвагу та надію. — Навіть якби я підняв їх на битву, чи вистояли б вони проти загартованого війська? Остання їхня спроба закінчилася різаниною. Я був там. — Я теж була. Той бунтівник був моїм батьком. Дозволь мені бути біля тебе. Фінал буде іншим. На що ти так дивишся? — На себе, як я був колись.

Дорослі безперечно існують на світі для того, щоб нагадувати нам про страхи, яких ми не знаємо. Бояться лише вони.

Не варто боятися бути сміливішим, пупсику!

Звичайно, в пеклі немає місця великим устремлінням; там немає ні хибних прагнень недосяжного ідеалу, ні марних надій, ні гірких розчарувань. Там нам не доведеться прикидатися тими, ким ми не є, і ми здобудемо справжнє заспокоєння розуму, а наші тіла матимуть можливість розвивати ті здібності, якими обдарувала їхня природа. Ми позбудемося необхідності лицемірити і обманювати, і страх перед тим, що всі дізнаються, хто ми насправді, ніколи не мучить нас.

Темперамент є, а гомін жахливий.

Коли поряд знаходиться хтось, який розуміє тебе навіть не з півслова, а задовго до того, як з губ зірветься хоч якийсь звук, стає дуже легко дихати. Тому що не потрібно ні грати, ні вдавати, боятися.

Я ніколи більше не зможу пережити це знову. Любити тебе дуже дорого варто... — Але вона вдихала знайомий запах Руїса і забувала всі страхи. — Спочатку ти даруєш щастя, а потім змушуєш страждати.

Я пройшов через деякі жахливі речі у своєму житті, частина з яких дійсно мала місце.

Людей не можна розкладати по поличках, як пошту при сортуванні — повія, домогосподарка, свята. Ми такі неоднозначні. Страхи, бажання, думки та ситуації постійно змінюють нас, ми текучи, як вода.

Коли дитина вперше дізнається ціну дорослим — коли серйозне маля вперше здогадується, що дорослі не наділені божественною проникливістю, що далеко не завжди судження їх мудрі, думки вірні, а вироки справедливі — все в ньому перевертається від жаху та розпачу. Боги скидаються з п'єдесталів, і не залишається впевненості ні в чому.