страх

Для нас немає більш жахливого та болючого відчуття, ніж відчуття своїх обмежень у сприйнятті кохання та краси. Ніякі зовнішні зусилля не будуть успішними, поки залишаються неповноцінними наші внутрішні можливості та ресурси. Такою є рана Короля-Рибака.

Якщо виникає страх, що у них не вистачить грошей, замість того, щоб одразу кинутися на пошуки роботи, яка дасть пару доларів для знищення цього страху, можна просто поставити собі запитання:«А чи буде робота найкращим рішенням з точки зору довгострокової перспективи?» Я вважаю, що ні. Особливо якщо подивитися на життя людини загалом. Робота - це короткострокове вирішення довгострокової проблеми.

— Навіщо ти заліз на дах? — Я вчуся перемагати страх. - Страх не треба перемагати. Він підказує десь межі. Страх - це добре.

Вранці, щойно ми розплющуємо очі, життя вже стоїть напоготові, щоб обрушити на нас чергову лавину«треба зробити!» і«не забудь!». Ми не встигаємо подумати, зітхнути, як прокидаємось і одразу намагаємося прорватися крізь цю купу справ, бо завтра на нас звалиться нова. Іноді ми зупиняємось і оглядаємось навколо – на робочому місці, під час батьківських зборів чи просто на вулиці – і з жахом розуміємо, що всі інші точно знають, чим вони займаються. І тільки нам весь час доводиться вдавати. У решти на все вистачає грошей, у них все під контролем і на все лишаються сили. Діти інших давно навчилися плавати.

Жодна жива істота не може уникнути відчуття страху, від якого серце завмирає.

Медична страховка - це нісенітниця, ні чого вона не покриває. Ви захворіли у п'ятницю, а виплати з понеділка по четвер. Ви йдете до лікаря А, а вони платять лікареві Б. Ви зламали пеніс, а вправляють тільки вагіни.

Усі тепер стирчать у цих соціальних мережах цілодобово. Сходили б краще до парку погуляти, чи що!

Слід боятися виникнення думок, а зволікання у тому усвідомленні.

Коли тобі просто страшно – це не соромно. Соромно, коли від страху ти брешеш чи робиш підлості.

Адже жінці нічого не пояснити! І сам знаєш, що марно пояснювати! І коли вимовляєш такі слова, сам знаєш, що говорити їх марно... Коли в повному відчаї говориш жінці, і говориш якимось зривним голосом:«Повір, повір мені, що ніхто і ніколи так, як я, тебе не любитиме. Ніхто і ніколи! Ти розумієш?!" І відчайдушно при цьому трусиш рукою. Тому що дивишся в її очі і одразу здогадуєшся по очах, що всі чоловіки так кажуть. Всі так говорять! Цими ж словами. І це жах! Бо всі кажуть правду! Тому що, дійсно, ніхто не зможе так само, як Я... Так само не зможе, а слова ті ж самі... І ясно, що нічого не можна пояснити. Пояснити нічого не вдасться. І в цей момент хочеться тільки головою у вир або у вікно. Але зупиняє те, що ти розумієш, що всім хочеться в такий момент того самого.