Гі де Мопассан

І вона стала мріяти про кохання. Кохання! Два роки вже наростав у ній страх любові, що наближається. Тепер їй дана свобода любити, тільки треба зустріти його. Його! Якою вона буде? Цього вона не уявляла і навіть не замислювалася над цим. Він буде він, от і все. Вона знала одне, що любитиме його всім серцем, а він — любитиме її всіма силами душі. У такі вчора, як цей, вони підуть гуляти під попелом зірок. Вони підуть пліч-о-пліч, притулившись один до одного, чуючи биття рідного серця, відчуваючи теплоту плечей, і любовїх буде зливатися з тихою негою ясної літньої ночі, і між ними буде така близькість, що вони легко, лише силою почуття, проникнуть у найпотаємніші думки один одного. І це триватиме без кінця, у безтурботності непорушного кохання.

Дурні та заздрісники водяться всюди.

Вона цілувала деякі з листів, як цілуєш таємно волосся дорогих покійників.

Нічого немає жахливішого, коли ми, ставши старими, починаємо перетрушувати нашу молодість. (Нічого немає гірше, як на старості років поринути у свою молодість.)

Я пристрасно люблю ніч. Я люблю її, як люблять батьківщину чи коханку, – інстинктивним, глибоким, непереможним коханням. Я люблю її всіма своїми почуттями – очима, що бачить її, нюхом, вдихає її, вухами, що слухають її тишу, всім моїм тілом, охопленим лагідністю мороку.

Невже мерзотник перестає бути мерзотником тільки тому, що бився на дуелі? І з якої радості чесна людина, яку образила якась мерзота, повинна підставляти свої груди під кулі?

У серця є загадки, недоступні розуму.

Коли ж настає весна з Її зеленню і квітами, з Її теплим, розслабляючим вітром, з випарами полів, що вливають у нас невиразне хвилювання, безпричинну зворушливість, — у цю пору не знайдеться нікого, хто сказав би вам:«Бережіться любові, добродію! Вона всюди причаїлася в засідці, вона чатує на кожному розі; Її сили розставлені, зброя відточена, підкопи підготовлені. Стережіться кохання!... Стережіться кохання! Вона набагато небезпечніша за всі нежиті, бронхіти, плеврити! Вона не дає пощади і штовхає всіх на непоправні безумства».

Ненависть до Чужеземця споконвіку озброює жменю Безстрашних, які готові померти за Ідею.

Невідома сила змушувала зустрічатися їхні очі, що піднімалися одночасно, немов за наказом якоїсь спорідненої волі; між ними вже виникала та тонка і невизначена ніжність, яка швидко утворюється між молодими людьми, коли юнак не потворний, а дівчина вродлива. Вони відчували себе щасливими один біля одного, тому, можливо, що думали один про одного.