Гі де Мопассан

Невідома сила змушувала зустрічатися їхні очі, що піднімалися одночасно, немов за наказом якоїсь спорідненої волі; між ними вже виникала та тонка і невизначена ніжність, яка швидко утворюється між молодими людьми, коли юнак не потворний, а дівчина вродлива. Вони відчували себе щасливими один біля одного, тому, можливо, що думали один про одного.

Ненависть до Чужеземця споконвіку озброює жменю Безстрашних, які готові померти за Ідею.

Бережися той, хто стає мені впоперек дороги! Я нікому нічого не вибачаю!

- Чесних людей немає ; у разі вони чесні лише у порівнянні з негідниками.

Ілюзії свої часом оплакуєш так само гірко, як покійників.

Сумні були наступні дні, ті похмурі дні, коли будинок здається порожнім через відсутність близької істоти, що зникла навіки, дні, змучені стражданнями при кожному погляді на будь-який предмет, яким постійно користувався померлий. Щохвилини в серці виникає якесь болісне спогад. Ось його крісло, його парасолька, що залишилася в передній, його склянка, не прибрана прислугою! І в усіх кімнатах ще лежать безладно його речі: ножиці, рукавички, книга, до сторінок якої торкалися його обважнілі пальці, безліч дрібниць, що набувають хворобливого значення, тому що вони нагадують тисячу дрібних фактів. І голос його переслідує вас; здається, ніби його чуєш; хочеться бігти невідомо куди, втекти від слонів цього будинку.

Що не кажи, добродію, бідняки повинні допомагати один одному, адже війну затівають багаті.

Ось чого їй так бракувало — моря, її великого сусіда протягом двадцяти п'яти років, моря з його солоним повітрям, його гнівними поривами, його рокітливим голосом, його могутнім подихом, моря, яке щоранку бачила зі свого вікна в Тополях, яким дихала вночі і вдень, яке постійно відчувала біля себе і, сама того не усвідомлюючи, полюбила як живу людину.

Чоловік, який подолав тривалий опір жінки, найбільше цінує не її чесноту, а свою власну завзятість.

Якщо ми, жінки, чогось не знаємо, то майже завжди здогадуємось.