Макс Фрай

Скільки разів давав собі слово не намагатися залагодити чужі справи — все без толку! Іноді в мені прокидається ціла команда мультяшних рятувальників на чолі з Чіпом і Дейлом і з криком«рятувальники, вперед!» ми дружно прагнемо виправляти чиїсь перекособочені життя.

Я з народження абсолютно впевнений, що чудовий сам по собі і ніяка погана репутація мені не зашкодить! Тобто я надто самозакоханий, щоб турбувати себе спробами самоствердитися.

Ти можеш практично все і при цьому майже нічого не вмієш.

Ось чому, чому в квітні завжди здається, ще трошки і все нарешті буде добре. І в травні, коли починають цвісти вишні, здається: так—так—так, ось—ось—ось, воно, воно, ще трохи — і... І! Невідомо що, незрозуміло як, невідомо навіщо, але буде—буде—буде, збудеться, і тоді почнеться справжнє життя, зараз і уявити неможливо, яке воно тільки сумувати від того, що ще не почалося.

Це найстрашніше — знати, що може бути краще, ніж...

Але люди (...) зовсім не рівні просто тому, що всі різні.

Книга, перечитана людиною, що змінилася, подорослішала — це вже зовсім інша історія.

Я йшов на іспит, і моє серце металося по організму в пошуках найкоротшого шляху в п'яти.

Будь ласка, Господи, жодних сусідів, будь людиною, дуже Тебе прошу.

— Жах у тому, що я сама чудово розумію, що веду себе як ідіотка. Але це зовсім нічого не змінює! – Усі ми поводимося як ідіоти, – примирливо сказав я. – Просто деякі особливо обдаровані екземпляри це про себе знають, а решта – ні. Так що ласкаво просимо до лав інтелектуальної еліти.