Михайло Булгаков

Так, здаюся, але здаюся виключно тому, що не можу грати в атмосфері цькування з боку заздрісників!

- Ви не Достоєвський, - сказала громадянка, що збивається з пантелику Коровйовим. — Ну, навіщо знати, навіщо знати, — відповів той. — Достоєвський помер, — сказала громадянка, але не дуже впевнено. — Протестую, — палко вигукнув Бегемот. - Достоєвський безсмертний!

— Ну, тут є перебільшення. Сьогоднішній вечір мені відомий більш менш точно. Звісно ж, якщо на Бронній мені звалиться на голову цегла... — Цегла ні з того ні з сього, — перебив невідомий, — нікому й ніколи на голову не звалиться. Зокрема, запевняю вас, вам він у жодному разі не загрожує. Ви помрете іншою смертю.

... Попереджаю всіх, кому випаде на долю така сама доля, як і мені, не намагатись замінити морфій кокаїном. Кокаїн - найгірша і підступна отрута.

У нашій країні атеїзм нікого не вражає.

Я про милосердя говорю... Іноді зовсім несподівано і підступно воно пролазить у вузькі щілини.

Ну, і нехай такий обкрав державу і царя, а держава і цар віддають йому почесті.

Свиснув, не сперечаюся, — поблажливо зауважив Коровйов, — справді свиснув, але, якщо говорити неупереджено, свиснути дуже середньо!

А ось по очах — тут уже й поблизу, і здалеку не сплутаєш. О, очі — важлива річ. На зразок барометра. Все видно - у кого велика суша в душі, хто ні за що ні про що може тицьнути носом чобота в ребра, а хто сам усякого боїться.

Немає документа, немає і людини.