Олександр Дюма

На відстані два вершники вже скакали геть від Лувру. То був Ла Моль, а з ним Ортон. Маргарита вказала на них Карлові. - Що це означає? - спитав король. — Це означає, — відповіла Маргарита, — що герцог Алансонський може сховати в кишеню шовковий шнурок, а герцоги Анжу та Гіз — вкласти шпаги в піхви: мосьє де Ла Моль сьогодні не піде коридором.

Але ні, моєї печалі немає кінця. Навіщо ж факел мені просити? Моріс, і твого достатньо вогню, щоб від нього спалахнути і душу, і околиці, і місто. ... - Моріс, давай зап'ємо, станемо п'яницями або виступатимемо на зборах з різними припущеннями, почнемо вивчати політичну економію. Але ради Бога, давай ніколи не закохуватися. Давай любити лише Свободу. — Або Розум.

Жінка лише тоді по-справжньому сильна, коли кохання та особистий інтерес діють у ній з рівною силою.

Щастя схоже на казкові палаци, двері яких стережуть дракони. Потрібно боротися, щоб опанувати їх.

Ніколи майбутнє не видається в такому рожевому світлі, як у ті миті, коли дивишся на нього крізь келих шамбертена.

Жінки рідко відчувають неприязнь до чоловіків, які їх люблять, і, коли їм зустрічається істинно віддане серце, вони все ж певною мірою відповідають йому взаємністю.

— Зверніть увагу! У вас на руці кривава пляма. - Це дрібниці! Важливо, що у мене на губах усмішка.

Народ - це голодний лев, який лиже тільки ту руку, що його годує, кому б вона не належала.

Краще їхати одному, ніж із супутником, який трясеться від страху.

Один за всіх, і всі за одного – це відтепер наш девіз!