Олександр Дюма

На відстані два вершники вже скакали геть від Лувру. То був Ла Моль, а з ним Ортон. Маргарита вказала на них Карлові. - Що це означає? - спитав король. — Це означає, — відповіла Маргарита, — що герцог Алансонський може сховати в кишеню шовковий шнурок, а герцоги Анжу та Гіз — вкласти шпаги в піхви: мосьє де Ла Моль сьогодні не піде коридором.

Але ні, моєї печалі немає кінця. Навіщо ж факел мені просити? Моріс, і твого достатньо вогню, щоб від нього спалахнути і душу, і околиці, і місто. ... - Моріс, давай зап'ємо, станемо п'яницями або виступатимемо на зборах з різними припущеннями, почнемо вивчати політичну економію. Але ради Бога, давай ніколи не закохуватися. Давай любити лише Свободу. — Або Розум.

Жінка лише тоді по-справжньому сильна, коли кохання та особистий інтерес діють у ній з рівною силою.

Щастя схоже на казкові палаци, двері яких стережуть дракони. Потрібно боротися, щоб опанувати їх.

Жінки рідко відчувають неприязнь до чоловіків, які їх люблять, і, коли їм зустрічається істинно віддане серце, вони все ж певною мірою відповідають йому взаємністю.

Ніколи майбутнє не видається в такому рожевому світлі, як у ті миті, коли дивишся на нього крізь келих шамбертена.

— Зверніть увагу! У вас на руці кривава пляма. - Це дрібниці! Важливо, що у мене на губах усмішка.

Народ - це голодний лев, який лиже тільки ту руку, що його годує, кому б вона не належала.

Краще їхати одному, ніж із супутником, який трясеться від страху.

Один за всіх, і всі за одного – це відтепер наш девіз!