451 Градус по Фаренгейту

У людей тепер немає часу одне для одного.

Знаєте, чим пахне опале листя? Корицею!

Колись книжку читали лише деякі — тут, там, у різних місцях. Тому й книжки могли бути різними. Світ був просторий. Але коли у світі стало тісно від очей, ліктів, ротів, коли населення подвоїлося, потроїлося, вчетверілося, зміст фільмів, радіопередач, журналів, книг знизився до відомого стандарту. Така собі універсальна жуйка.

Найкраще зберігати в голові, де ніхто нічого не побачить, нічого не запідозрить.

Звідки ця спустошеність? - Запитав він себе. - Чому все, що було в тобі, пішло і залишилася одна порожнеча?

Як рідко на обличчі іншої людини можна побачити відображення твого власного обличчя, твоїх потаємних трепетних думок!

- Іноді я підслуховую розмови... І знаєте що? - Що? — Люди ні про що не кажуть.

Скільки разів людина може гинути і все ж таки залишатися в живих?

Я рідко дивлюся телевізійні передачі, і не буваю на автомобільних перегонах, і не ходжу до парків розваг. Ось у мене і залишається час для всяких навіжених думок.

З усіх, кого я зустрічав за багато років, вона перша мені по-справжньому сподобалася. Тільки вона одна з усіх, кого я пам'ятаю, дивилася прямо в очі — так, наче я щось значу.