Немає спогадів без тебе

Осінь — єдина пора року, яку вчить.

Безсоння приходить з минулого з метою звести рахунки з втікачами, що ховаються тепер від боргів.

Якщо ти фізично не поруч, то завжди подумки зі мною. Наші думки – наш порятунок.

Мало говорили, більше відчували, доповнювали мовчання дотиками. Немає нічого промовистішого за безмовні дотики.

Запитую себе: "У чому причина?" Не знаходжу певної відповіді. Просто щось зупинилося, вигоріло, охололо, згасло чи стерлося. Та будь що, можна підібрати сотню порівнянь. Факт залишається фактом: нас немає. Є я, є ти окремо. Коли я бачу тебе онлайн, я розумію, що люблю тебе шалено, що готова цілувати екран, на якому просто є твоє ім'я. Коли не бачу тебе в мережі, уявляю темряву різних подій, які могли з тобою статися, переважно чомусь трагічні... Все розумію, все-все, але нічого зробити не можу. Наче щось померло. В мені. І в тобі, здається, також. Ти ж теж не пишеш. Хочеш мовчати? Хочеш розглянути майбутнє? Цікаво, ти мене все ще любиш?

Якщо нас на якийсь час розлучали обставини, він завжди коротко повідомляв:«Тебе не вистачає». На що я постійно відповідала:«Я в тобі. І буду там скільки скажеш».

Кохання – це один світ на двох, в який реальність не може увійти без попереднього стуку в замкнені двері.

Осінь - це сезон перевірки на наявність боргів перед минулим...

Сильна людина у теперішньому – слабка людина у минулому. Сильними не народжуються, ми приходимо у світ слабкими, всі без винятку. Міцнімо в міру дорослішання. Сильні люди рідко визнають у собі наявність сили. Їм легше назватися слабкими, хоч би про себе. Виправдати цим пороки — хвилинні слабкості, на які має право кожен. Якщо йдемо далі, значить у нас є сила. Якщо стоїмо на місці, то знайшли в собі сили встояти на ногах. Якщо впали і плачемо, значить набираємось сил, виплакуючи сльози болю.

Усі кажуть, що все буде добре. Але ніхто не каже, коли саме...