Якби ти знав.

Я хочу, щоб ти знав одне: твоє ім'я завжди на моїх губах. Я стримуватимусь, щоб не вимовити його вголос: нехай ніхто не знає, як мені важко без тебе. Зате я буду повторювати його про себе, сподіваючись колись зустріти тебе в натовпі. І коли я побачу тебе, це буде найщасливіший день. Найдовший і найдивовижніший...

У мені постійно борються два бажання, причому одночасно схуднути і поїсти. Найчастіше перемагає останнє.

У ранній юності я сумнівалася в тому, що зустріч людини, яка збере мене, що розпадається на елементи, і міцно обійме. Ну просто в той момент я думала, що мене не можна полюбити такою, якою я є. Тому що я постійно різна – суцільні крайнощі.

Мені нічого не потрібно було від тебе, крім кохання. Такою звичайною, людською. Ні зворушливих записок у букетах квітів, ні гарних слів з того кінця дроту, ні плюшевих«заінь» і«сонечко» десятки разів на день. Я лише хотіла бути поряд з тобою.

Вміння бути щасливою – це особисте досягнення. А я зазвичай у ті хвилини, коли почуваюся щасливою, наче німею. Не можу говорити довгими пропозиціями, все тримається на якихось вигуках, а часто взагалі мовчу.

Я знаю, дівчинко моя, від деяких спогадів хочеться якнайшвидше звільнитися. Забути, як страшний сон. Але кожна з нас має такі рани, які довго можуть кровоточити, будити ночами. І тут не варто панікувати, шукати знеболювальні. Варто лише набратися терпіння та чекати, коли час підбере тобі ліки. Для кожного вона різна. Для когось – нове кохання, для когось – дитина, а для когось… хоча б море. Якось ти опинишся біля моря, і воно занесе на своїх хвилях біль спогадів. У кожного з нас своє море.

Нещасливе кохання — це як... біль у горлі. Цілком сумісна з життям, просто неприємно, але й не думати про неї неможливо. Допомагає ненадовго чай з лимоном і медом, а ще час і мовчання. Коли говориш, тільки болючіше стає — навіть дихання перехоплює.

Ті, хто починає новий день із зустрічі з морем, не можуть бути злими чи нещасними. І яке це море — літнє чи зимове — не має значення. Коли бачиш, як прокидається сонце, як м'яко потягується вода, щурячись від перших променів, розумієш, що зовсім не важливо, на чому спати, що в тебе є і куди потрібно поспішати після того, як прокинешся. Головне - дочекатися ранку, щоб розплющити очі і обійняти поглядом море.

Я майже навчилася не думати про тебе. Часом таки тягне зателефонувати, сказати про цю мою перемогу. Щоб ти не спокушався щодо своєї винятковості. Щоб не думав, що я поїхала до іншої країни, бо боялася жити там, де тебе легко зустріти. Я б сказала тобі це, натиснула«відбій» - і відразу видихнула б з себе той дивний час, коли ти заступав собою весь світ.

Почути мовчання у відповідь — найболючіше для жінки. краще нехай він скаже, що розлюбив. Краще нехай відштовхне образливим словом і прокричить:«Я втомився від твоєї любові!» Все що завгодно, тільки не мовчання. Воно вбиває.