Книга / твір

Сім'я — це якщо звуком вгадуєш, хто саме миється в душі.

Зміни - це найкраще, що може статися з людиною. Вони, як двері, в які людина раніше ніколи не входила, бо боялася.

Йому здалося, що він роздвоився, розколовся навпіл, і одна його половина була гарячою як вогонь, а інша холодною як крига, одна була ніжною, інша — жорстокою, одна — трепетною, інша — твердою, як камінь. І кожна половина його«я», що роздвоївся, намагалася знищити іншу.

— А знаєш, чим ти не такий, як інші, Звягіне? Думаєш, гарний? Та ні, мені гарні ніколи не подобалися... Тим, що ніколи не ставиш питання:«Чи можна це зробити?». А завжди: "Як саме це зробити?". Ще кави хочеш?

Хоробр той, хто має можливість захищатися. Все інше — вихваляння.

Минули роки, він одружився з Фернандою, народився хлопчик, і щоб зводити кінці з кінцями, довелося по суботах залишатися на понаднормові в бочарні, а в неділю халтурити на боці.

Невже обов'язково треба втрачати щось, щоб зрозуміти, дорого воно тобі чи ні?

Хіба це погано не знати майбутнього? На мене, так просто чудово. У невідомості і азарт, і радість, і натхнення.

Схоже, люди часто потрапляють у подібну пастку. Їм здається, що коли хтось не робить так, як від нього очікують, то з ним не все гаразд. Вважаю, це спрощує їм життя, дозволяючи не замислюватися, а раптом щось не так з їхніми власними очікуваннями чи світом. Або життям.

У мене не так багато переваг. Ти могла б бути найбільшою... якби захотіла...