Книга / твір

Людям хочеться іноді розлучитися, щоб мати можливість тужити, чекати та радіти поверненню.

Діти малюють матір по пам'яті. Згідно з кресленнями, їх народив аквалангіст, який гуляє картопляним полем у мініюбці.

Він сказав:«Слабкі люди часто тягнуться до церкви. І люди, які мріють про владу над слабкими, теж тягнуться до церкви».

Щоб вище голови стрибнути, треба, щоб хтось допоміг.

Ніщо в усьому світі не звільнить вас від обмежень доти, доки ви утримуєте їх у своєму розумі.

Робота - це трохи краще, ніж просто рабство.

...Чекаю осінь. З таким нетерпінням, що готова принести їй у жертву всі інші пори року. І я зовсім не шкодуватиму про вчинене. Мені потрібна осінь. Дуже дуже. Вона випустить світ тих, хто загнаний у темний кут виживання. Вона не змусить повторювати жорстокі, але правдиві слова: "Якщо ми всі самотні, то на самоті ми всі разом ". Осінь називають сезоном смутку. Я не згодна: справжній сум приходить разом з літом, коли нема з ким розділити щедрість сонця…

Був жовтень, і сонце пронизувало медом туге прохолодне повітря. Мама йшла поруч у картатим пальті, і шаруділа паперовим пакетом. Пахло ваніллю, восени, вітром. Так пахне, коли має статися щось хороше і ти будь-якої миті чекаєш дива. От і зараз мені здавалося, що з кожним кроком небо стає вищим, вулиця — ширшою, звуки — гучнішою і веселішою.

Що це за тато, з яким трапляються? Тато має бути поруч щодня.

Нас можуть звинуватити за те, що ми смокчемо члени, але принаймні нас не можуть звинуватити у виробництві таких же членососів.