Книга / твір

Людина істота легковажна і непристойна, і може бути, подібно до шахового гравця, любить тільки один процес досягнення мети, а не саму мету. І, хто знає, можливо, що і вся мета на землі, до якої людство прагне, тільки й полягає в одній цій безперервності процесу досягнення, інакше сказати — у самому житті, а не власне в меті.

Так було завжди. Варто мені було важко навести лад у своєму всесвіті і почати в ньому жити, як він вибухав, знову розсипаючись вщент.

...у щастя я більше не вірила. Зміям воно не потрібне. Зміям потрібно, щоби на них просто не наступали.

Ну і закохалася, чого вже там... Ви теж закохаєтеся, самі побачите... Його не можна не полюбити... Цей хлопець, він... Він один може висвітлити все це місто...

— А чому він зелений? — Не знаю. Яка різниця. Ти, Ваван, не шукай у всьому символічного значення, бо знайдеш. На свою голову.

Інша планета, інший світанок, зовсім іншого дня.

Ось так завжди. Усі тільки й гадають, що про себе. Тільки й чуєш: моє щастя, моє майбутнє… Кохання — це здатність покласти своє життя до ніг іншого, а сучасна молодь на таке нездатна.

Щоразу, коли зі мною погоджуються, я відчуваю, що не правий.

Багато жінок надто перебільшують свої почуття і бажають з кумира зробити бога, тим часом як інші, що люблять чоловіка більше з любові до нього, ніж з любові до себе, так само обожнюють і його слабкості, і його гідності.

Просто мені дуже подобається цей момент між«тільки що закінчилося» та«більше ніколи не буде»...