Книга / твір

Навіть прагнення перемогти у якомусь сенсі вже означає перемогу...

І якщо вже говорити відверто, з усіх авторів я найвище ціную лише тих, хто змушує особисто мене читати не відриваючись.

Бажаючи впізнати людину, ми цікавимося її життям аж до найдрібніших подробиць, бо будь-який індивід є біографією, своєрідною розповіддю. Кожен з нас збігається з єдиним у своєму роді сюжетом, що безперервно розгортається в нас і за допомогою нас. Він складається з наших вражень, почуттів, думок, дій та (далеко не в останню чергу) наших власних слів та оповідань. З погляду біології та фізіології ми не так сильно відрізняємося один від одного, але в часі — в безперервному часі долі — кожен з нас унікальний.

У дитинстві для щастя було достатньо одного морозива.

Він зрозумів, що іноді бажання може виявитися більшим за людину. І якщо це бажання припинити, то людина загине.

Що б я не казав, вони продовжували думати про Бога як про когось зовнішнього, хто прагне притиснути до грудей кожного недоумкуватого ідіота і забезпечити йому безбідне існування. Точку зору, що вони самі повинні дбати про себе… що біди, які вони зазнають, це результат їхніх власних вчинків… вони не можуть чи не бажають сприймати.

Тільки, здається, не закінчиться ця довга бездарна суперечка: суперечка коханця з імпотенцією, суперечка поезії з сокирою.

Жінкам нічого не треба пояснювати, із ними завжди треба діяти.

Жодна жива істота не може уникнути відчуття страху, від якого серце завмирає.

Якщо в людині погасити душу, вона стане деревинкою. Або залізкою. Ось як буває.