Книга / твір

Судження є однією з найважливіших наших здібностей, як у філософському (кантіанському) сенсі, так і в сенсі емпіричному та еволюційному. Тварини та люди легко обходяться без«абстрактного режиму сприйняття», однак, втративши здатність розпізнавання, обов'язково загинуть. Судження, схоже, є найпершою з найвищих функцій свідомості, проте в класичній неврології воно ігнорується чи неправильно інтерпретується.

... коли я виявляю оточуючим свою справжню суть, вони вважають це лицедійством; коли ж я розігрую перед ними виставу, люди вважають, що я поводжуся природно.

Не варто вірити усьому, що бачиш. Образ реальності, який нам підносять очі, - це лише ілюзія, оптичний трюк. Світло — майстерний ошуканець.

Жінка бере чоловіка в чоловіки з усіма його талантами та здібностями, і потім йому вже важко її вразити, хоч вона часом і прикидається враженою.

Хто був там, той мене зрозуміє, а хто там не був, той мені не суддя.

Спочатку ти боїшся померти, а потім ти боїшся не померти.

Вдаватися до спогадів — це не стільки дар, скільки хвороба, а єдине втішне сподівання, те, що ґрунтується на сліпій вірі, це щось нереальне, тоді як очікування, вигодоване надією чи якимись іншими змішаними почуттями — терпінням, нетерпінням, рішучістю, — зводиться до невпинного вагання між радістю та мукою.

Чому Гомери і Шекспіри говорили про кохання, про славу і про страждання, а література нашого століття є лише нескінченна повість«Снобсів» та«Марнославство»?

Як говорить одне прислів'я, собака, яка хвалиться шматком м'яса, повинна бути обережнішою, ніж та, у якої м'ясо вже відібрали.

... Спускалася ніч, і часом ми знову прокидалися, але не зовсім, ми лише торкалися один одного, і тільки руки наші оживали зовсім ненадовго, ми були такі близькі і шепотіли спросоння:«о ти, кохана» і«як я люблю тебе» і«я не хочу ніколи більше бути без тебе»...