Книга / твір

Наші діти заслуговують на те, щоб світ, де їм належить жити, був кращим і досконалішим за наш.

Ми — це лише те, що знаємо, і я дуже хотіла стати більшою, ніж я була.

Лише терпіння породжує силу. Лише у битві з собою міцніє тіло і дух. Стан же ситості та самовдоволення нічого не несе, крім розслаблення та смерті. Людина як цибулина. Складається з такої неймовірної кількості верств брехні самому собі, що під кожною шкірою виявляється ще одна. І все одно треба пам'ятати, що все це лушпайка. Знову ж брехні комусь не буває. Це ілюзія, що когось можна обдурити. Збрехати зрештою можна лише самому собі.

Будь-яке рішення має свою історію: багато подій нашого життя до певного часу таяться в тіні, але потім все ж таки виходять на світ.

Художник прочитує п'єсу, не зважаючи на принади складу та композиції. Його цікавить, де і які мають бути двері і які меблі хоче розставити на сцені автор, щоб, порадившись із режисером, все зробити навпаки. Тоді уражений автор заявляє, що він саме так усе собі уявляв. Театр взагалі своєрідний тим, що там усі речі виглядають інакше, ніж спочатку передбачалося.

Чим хитріша людина, тим він менше підозрює, що її на простому зіб'ють. Найхитрішу людину саме на найпростішому треба збивати.

Я згортаюся, як квітка, при найменшому подуві вітру.

Світ недосконалий. Засадами суспільства є користолюбство, страх і продажність. Конфлікт мрії з дійсністю не вщухає тисячоліттями. Замість бажаної гармонії землі панують хаос і безладдя. Більше того, щось подібне ми виявили у власній душі. Ми прагнемо досконалості, а навколо тріумфує вульгарність.

Ти нічого не знаєш про порожнечу, Вік. Ти чоловік і ти працюєш. Чоловіки працюють, а жінки сидять удома і слухають, як зовні виє вітер. Іноді здається, що він виє всередині, розумієш?

Я зганьблена, а він — ні. От і все. Звичайна історія чоловіка та жінки, так було і так завжди буде. І кінець її — звичайний кінець. Жінка страждає. А чоловік іде вільним.