Книга / твір

Деякі з нас народжуються людьми. Інші йдуть до цього все життя.

- Є на світі і щось інше. Але ти цього не знаєш. - Вона помовчала. - Ти не знаєш, тому що в тебе немає сліз, і ти не розумієш, що означає сумувати вдвох. – Так, цього я не розумію. Ми не часто сумували, Ліло. - Так, ти не часто сумував. Ти або сердився, або був байдужим, сміявся або був таким, яких ви називаєте хоробрими. Але це не хоробрість. – А що це таке. Ліла? - Страх видати свої справжні почуття. Страх перед сльозами. Страх, що тебе не порахують за чоловіка. У Росії чоловіки плачуть та залишаються мужніми. А ти ніколи не відкрив свого серця.

Нічого не може бути приємнішим, як жити на самоті, насолоджуватися видовищем природи і почитати іноді якусь книгу…

Хороші провісники трапляються рідко, та й самі люди віддають перевагу поганим провидцям, у яких можна гарантовано отримати необхідну дозу бадьорості та оптимізму.

Жінка так часто змінюється, і божевільний той, хто їй довіряється.

Італія – країна філософів. Тут прийнято сидіти за столом (так, на ньому можуть стояти їжа та випивка) і обговорювати з друзями непрості, делікатні, доленосні питання.

Шукав він у людях досконалості, а сам — сам не був кращий за них...

... ділянка мозку, що відповідає за« речі, в які ми готові повірити» з віком, стає все менше і менше.

Найбільше обломів чекають людини на шляхах до власних задоволень. Не ходи цими шляхами, і обломи даремно чергуватимуть у кущах.

У цьому є свій кайф: мовляв, дивіться, я не такий, як ви, і мені начхати, що ви думаєте.