Дін Вінчестер

— Що це? — Куля, яку я збирався пустити собі у скроню. Щоранку я дивлюся на неї, і думаю: "Може, сьогодні я все пошлю нахрен?". Але я не йду. І не піду. Знаєш чому? Бо тобі обіцяв, що не здамся!

— Ви його знали? — Небагато. Я його дружина.

— А ти чого так збудився? - Стріптизерки, Семі, стриптизерки. У справі замішані дівчатка зі стриптизу, нарешті!

— Я не можу зупинитися зараз. — Можеш. Береш і зупиняєшся.

— А що потрібно? — Сіль. Багато солі. — Солі? — Тут що, луна?

— Я рятую тебе, Діне. — Рятуєш від чого? — Від твоєї долі.

— Довбані копи. — Вони просто роблять свою роботу, Діне. — Ні, вони роблять нашу роботу, тільки нічого в ній не тямлять, відморозки.

— Ой, у вас на двох одна звивина, та й то пряма. — У самого тебе на двох одна звивина... Емм... На одного!

— То він Сем чи Сем? — Ти окреслив цікаву філософську дилему.

— Ну і яке творіння преться від дів і золота? - Пі Дідді? - Ну треба ж. - Що? — Я рік був небіжчиком, повернувся, а твої жарти смішнішими не стали. - Заткнися. Я дотепний.