Дін Вінчестер

— Дін... ти мене... — І ти мене... — Хлопці, може, поїдемо, га? А то я зараз розривуся!

Може, тому що я старший брат, але знаєш, для мене ти завжди був сопливим пацаном, якого я наставляв на правдивий шлях. А тепер ми знаємо, що ти виріс. Ти подорослішав настільки, що повірив у мене. Повірити в тебе — найменше, що я можу зробити.

- Що ти робиш? — Намагаюся читати по губах. Стій, сальса штанина... — Ти не читаєш по губах. - Не читаю.

— Якого біса, ти тут? - Виписав себе сам. - Ти з глузду з'їхав?! — Не вмирати ж у лікарні, де навіть сестрички так собі.

— Ти собі не віриш? - Ні в якому разі. — Ось цап.

- Я не чистий. — А чого ти чекав після чистилища?

— Шляхи Господні... — Тільки ляпни про«несповідні» — отримаєш у бубон!

У психіатра: — Розкажіть, як ви почуваєтеся. - Все нормально. Якщо лише невелика депресія. - Ясно. Чим це спричинено? — Напевно тим, що я почав Апокаліпсис. - Апокаліпсис? Ви вважаєте, що його почали? — Так, розумієте, я вбив демона, Ліліт, і випадково випустив Люцифера з пекла. Тепер він усім заправляє, а ми хочемо його примружити. - Хто це ми? - Я і мій брат. І ще один янгол. — Ви маєте на увазі янголятко? На плечі? - Ні, нашого звуть Кастіель, у плащику такий. До розмови вмикається Дін: — Ну, ви зрозуміли. Хлопець уже якийсь місяць сам не свій. Але Апокаліпсис влаштував не він. - Не він? - Ні. Просто був ще один демон Рубі. Вона підсадила його на демонську кров. Він знатно до неї присмоктався. Мій брат не хотів зла. Він просто був... під кайфом. Січете? Підлікуйте його якнайшвидше, а то нам треба монстрів по всій країні ловити.

- Чуєш, герой, тобі треба відіспатися. Я попрацюю, а ти знайди мотель і поспи. Добре? - Що б я не робив, Дін, Глюцифер не затикається. - Навіть зараз? - Так, зараз він співає "Сходи в небо ". - Класна пісня. — Але не вп'ятдесяте поспіль.

— Чи можна я її вб'ю? - Не на людях.