Сем Вінчестер

- Класна у вас робота, хлопці. — Бути мисливцем — не робота, Адаме. Це життя. Ти вчишся на медика. У тебе є дівчина, друзі? (Адам киває). Більше ні. Якщо ти цим займатимешся, то не зможеш дозволити собі жодних зв'язків. Ніколи. Це слабка ланка. Ти підставиш цих людей під удар, вб'єш їх. Така ціна. Ти без оглядки пориваєш із усіма.

— Дін... ти мене... — І ти мене... — Хлопці, може, поїдемо, га? А то я зараз розривуся!

У психіатра: — Розкажіть, як ви почуваєтеся. - Все нормально. Якщо лише невелика депресія. - Ясно. Чим це спричинено? — Напевно тим, що я почав Апокаліпсис. - Апокаліпсис? Ви вважаєте, що його почали? — Так, розумієте, я вбив демона, Ліліт, і випадково випустив Люцифера з пекла. Тепер він усім заправляє, а ми хочемо його примружити. - Хто це ми? - Я і мій брат. І ще один янгол. — Ви маєте на увазі янголятко? На плечі? - Ні, нашого звуть Кастіель, у плащику такий. До розмови вмикається Дін: — Ну, ви зрозуміли. Хлопець уже якийсь місяць сам не свій. Але Апокаліпсис влаштував не він. - Не він? - Ні. Просто був ще один демон Рубі. Вона підсадила його на демонську кров. Він знатно до неї присмоктався. Мій брат не хотів зла. Він просто був... під кайфом. Січете? Підлікуйте його якнайшвидше, а то нам треба монстрів по всій країні ловити.

— Ось лайно! - Це ектоплазма. Сем, здається, я знаю, з чим ми маємо справу. Це гігантський зефірний чоловічок!

— Якого біса, ти тут? - Виписав себе сам. - Ти з глузду з'їхав?! — Не вмирати ж у лікарні, де навіть сестрички так собі.

- Що ти робиш? — Намагаюся читати по губах. Стій, сальса штанина... — Ти не читаєш по губах. - Не читаю.

- Чуєш, герой, тобі треба відіспатися. Я попрацюю, а ти знайди мотель і поспи. Добре? - Що б я не робив, Дін, Глюцифер не затикається. - Навіть зараз? - Так, зараз він співає "Сходи в небо ". - Класна пісня. — Але не вп'ятдесяте поспіль.

— Навіщо тобі стільки цигарок? Ти ж не куриш! — Жартуєш? Це тутешня валюта!

— Ти демон! — Не будь расистом...

— Чи можна я її вб'ю? - Не на людях.