Фільм

- Я тобі не вірю! — А я тебе *** і не переконую... Це факт...

У Вас пошкоджений мозок... Ви приречені на довічне щастя. (У вас пошкодження мозку. Ви приречені добре почуватися до кінця життя.)

Якщо не комільфо, то прошу пардона!

— Людина — це... — Жорстоке чудовисько. Я знаю. І сліпе. Сліпа до краси, сліпа до переживань.

З усіх віршів, написаних про нерозділене кохання, лише деякі присвячені тому, яке бути її предметом.

- Ти був правий. — Він видужає. — Ні, щодо мене. Я тебе не забула. Ти був єдиним. І ти завжди ним будеш. Але я не можу бути з тобою. — Я той самий, але ти хочеш іншого, котрий за визначенням ніколи не стане мною. — Прекрасно, що ти завжди вважаєш що правий і жахливо, що ти справді майже завжди правий. Ти талановитий, веселий, незвичайний, сексуальний, але з тобою мені було самотньо, а з Марком завжди тепло. - Ясно.

— Самогубство, це очевидно. — Це єдина версія з огляду на всі факти. - Нісенітниця! Це можлива версія з огляду на певні факти. Вона влаштовує вас, і ви ігноруєте все, що не підкоряється цій гіпотезі.

— Як щодо цих? Вони зникли? - Ні, не зникли. І навряд чи зникнуть. Але я навчився не помічати їх і вони, мабуть, вирішили плюнути... Чи не так з усіма нашими мріями та кошмарами? Якщо їх не годувати — вони тануть. — Але ж вони переслідують тебе. — Вони моє минуле. Минуле переслідує всіх.

Що в Америці називалося спортивної боротьбою – боротьбою без правил, насправді було її потворним виродженням.

Я ніколи не розумів цієї необхідності ділити своє життя з кимось ще. Можливо, тому що я сам собою досконалий. Я хочу побажати вам, щоб ви знаходили стільки ж щастя один в одному, скільки я знаходжу в собі.