Харукі Муракамі

Я вперше випробував на собі таку тяжку та сумну весну. Чим так, краще б лютий повторився тричі.

Очевидно, що світ застряг десь між безвихіддю і катастрофою, можна запросто переконатися з вікна звичайної квартири.

Найболючіше ніколи не висловити до ладу...

Причина мого провалу очевидна: мало тренувався. І, крім того, я мало тренувався. І ще я мало тренувався. Це якщо так, коротко.

Ми можемо піти будь-куди і не можемо піти нікуди.

Ви прокинулися як завжди, умилися, поснідали, одягнулися і пішли на станцію. Занурилися в переповнену електричку і поїхали на роботу. Все так просто. Ранок, схожий на багато інших. Ще один непомітний день у потоці життя.

Ми безмовно спілкувалися в повислій тиші. Мовчання, що зв'язує нас, заповнювало собою всі щілини, всі порожнечі в наших душах.

Якщо любиш по-справжньому, відсутність взаємності не повинна гнобити абсолютно. Чого страждати, що тебе не люблять, якщо у твоїй обраниці все добре.

Боротися зі своїми пристрастями — нелегка робота, і цим шляхом можна рухатися лише крок за кроком, сподіваючись тільки на самого себе.

Я не хочу лише спати з тобою. Я хочу одружитись, щоб ділити з тобою все, що в тебе всередині.