людина

У цих похмурих кімнатах знайшовся давним-давно, я постійно намагаюся знайти хоч одне вікно, щоб відчинити його. Промінь, що проник збоку, я міг би порахувати втіхою. Проникне зовні світло зробило б життя виносним. Але вікон немає, і може це і на краще, що мені їх не відчинити: можливо, що світло лише нова тиранія. Хтозна, які речі може він осяяти.

В якісь моменти ти маєш нарешті визначитися зі своєю думкою. Не можна життя прожити посередині.

Ви завдали йому болю. Якщо світ справедливий, Вам потрібно так само страждати?

Думаю, будь-хто, хто має думку і висловлює її, когось образить.

Якщо слуга – проігноруєте, а якщо принцеса – вибачтеся? Яке ж кумедне це місце.

…але яка користь, навіть якщо знаєш, що інший правий? Розум дано людині, щоб вона зрозуміла: жити одним розумом не можна. Люди живуть почуттями, а для почуттів байдуже, хто має рацію.

Умовляння є умовляння.

Кожна жінка мріє про романтику. Ну, там, про принца на білому коні, про червоні пелюстки троянд, що застилають навколишній антураж, про нескінченні компліменти, які сиплються, як з рогу достатку. Так воно природою заведено, що жінки — охочі до романтики істоти. Їх хлібом не годуй, дай лише романтикою насолодитися. Кожен чоловік мріє про те, щоб його дали спокій. Щоб не вимагали скакати на білому коні, наповнювати квартиру пелюстками троянд та сипати компліментами.

Взявшись за руки, ми б з тобою кинулися вниз з Ейфелевої вежі. Тоді ми були гарні. Тепер надто пізно. Нас навіть не пустили нагору.

Очевидно, він щось знає, чого я не знаю.