людина

- Все скінчено. — А що щось було? - Ні. Але могло бути. У світі, де зі мною трапляється щось добре. - Так. Це не той світ, у якому ми живемо.

Вже багато років мені зустрічаються німці, які зізнаються, що їм соромно бути німцями. І щоразу я відчуваю спокусу відповісти їм, що мені соромно бути людиною.

Як писати? Писати, не виносячи вироків, не нав'язуючи уподобань, визнаючи свої помилки. Вміти дивуватися, радіти, сумніватися, сумувати та страждати.

Воїн діє. А дурень протестує.

ЗМІ, наша культура – ​​все відкладає яйця у мене під шкірою. Великий Брат наповнює мене бажанням задовольняти потреби. Чи потрібний мені великий будинок, швидкий автомобіль, тисяча безвідмовних красунь для сексу? Мені справді все це потрібно? Чи мене так натягли?

- Знаєш, я здаюся. Він неможливий. — Я не можу бути неможливим, я є. Гадаю, ти хотіла сказати: "Я здаюся, він малоймовірний".

Як би наївно це не звучало, але порядок у шафі заощаджуватиме ваш час щодня, щотижня, щомісяця.

Нема поганої зброї, є погані стрілки.

Свобода не в тому, щоб робити те, що хочеш, а в тому, щоб не робити те, чого не хочеш.

Щось підказувало йому, що щось кінчається. Не світ, зрозуміло. Просто літо. Літо ще буде і не раз, але такого вже не буде. Ніколи. Тож треба взяти від нього все, що можна.