правда

Здавна повелося, що жінки завідують будинком, осередком, ліжком. А ми кораблями. Ось на кораблі - вони й не пискнуть! А тут ми на їхній території.

— Хвилюєшся? - Ні. А ти хвилювалася перед тестом? - М-м, ні. Я була в жаху.

Моя ліва нога – Різдво, моя права нога – Великдень, чому б вам не зайти до мене між цими святами?

— Ви ще здатні вести справи після того, що сталося? Може ви не любили свою дружину? - Не смій! Вона тут, поряд зі мною, і каже мені:«Не довіряй цим людям».

Навіщо не відстати, якщо бачиш, що мети не може бути досягнуто.

Він не міг не скривитися при згадці про те, як тоді завмер і оголосив: — Нью-Йорк, я люблю тебе. Любити? Ніколи. У найкращому разі це було сліпим захопленням. І після трьох місяців, прожитих разом з його втіленою пристрастю, після стільки днів і ночей, проведених з нею і тільки з нею, та втратила навіть ауру колишньої пишності. Нью-Йорк був просто містом. Можливо, столицею міст. Столицею – буквально. Він бачив її вранці прокиданої, як повія, і виколупувати трупи вбитих зі щілин у зубах і самогубців зі сплутаного волосся. Він бачив її пізно вночі, яка безсоромно спокушала пороком на брудних бічних вулицях. Він спостерігав за нею в жаркий полудень, мляво і байдужою до жорстокостей, які щогодини творилися в її задушливих переходах.

Якщо хтось завдасть вам зло, а ви не помститесь, то він захоче напасти вам ще більше. Якщо хтось завдасть вам зло, а ви не тільки не помститесь за себе, але ще й врятуєте йому життя або зробите добро, то ненависть його не знатиме меж. Але ворогів все одно треба любити, бо це діє на нерви.

Будь веселим! Не навіки твоя пора - Пройде сьогодні, як минуло вчора.

— Замовчіть, місіс Хадсон. - Я й слова не сказала. - Ви формулюєте питання. Ваш розумовий процес викликає фізичний біль.

Як земна природа не може існувати без допомоги суспільства, так людське тіло потребує постійного впливу ліків, стимуляторів, транквілізаторів, вітамінів. Лікуватися ми починаємо з народження або навіть в утробі матері, а не з приводу хвороби.