правда

— А ну понатиснемо, давай-но, ще! - Усе! Досить! Я за Каріною! — Кинеш мене заради інституції в мереживах?! - Так! — Усі мужики однакові!

Збирати жалю - все одно що тягати в кишені жменю вугілля, що горить: і користі ніякої, і печеться боляче.

Кожна людина має власне почуття прекрасного. Коли я бачу людей, одягнених у потворні речі, які їм зовсім не йдуть, я намагаюся уявити той момент, коли вони купували їх і думали:«Класна річ. Вона мені подобається. Я її куплю».

…Ми, робітники, отримуємо такі малюки, які й зарплатою не назвеш, і це, порушуючи всі закони та правила. Тому не можна говорити:«Дайте мені спокій, у мене своїх проблем по горло». Щоб щось змінилося, кожен повинен робити все, що від нього залежить.

Тоді Віра Олександрівна не знала, що ні цьому, ні іншим намірам допомогти синові справдитися не вдасться. Не знала вона і того, що ось-ось за Базиля вступиться інше кохання. І тут уже всі гоніння і підступи долі виявляться безсилими — такою величезною, самозреченою вона буде до трунної дошки, до останнього подиху, такої, про яку в романах пишуть, а в житті посилається лише обраним...

Музика, подібно дощу, крапля за краплею, просочується в серце і пожвавлює його.

– Скажіть, у нього колись були… дівчата, друзі, хоч якісь стосунки? - Я не знаю. - Як це можливо? - Він - Шерлок. Хтось може знати, що діється в цій дивній голові.

— Якби я не був королем, ти б мені зараз врізав. - Тепер ти носиш корону, і я вже не можу тобі врізати.

Ми – всі подібні до цибулини. Відшаруйте одну оболонку, під нею інша. Відлуніть її, знайдете нову. Оторвіть і цю, а там ще й ще. І так до безкінечності. Так – шар за шаром – складена наша особистість наче цибулина. Ми постійно обтяжені стосом масок. Кого ми зустрічаємо на вулиці? Миловидну даму? Подайте мені маску Алкого сластолюбця! Жінці не до вподоби неприкритий інтерес? Швидко мені інтелектуальну оболонку та фарб для зображення витонченої нудьги на фізіономії! Повз протопала дитина. Дитяча маска! Зійти, опустити погляд, заговорити і зав'язати розмову. А ось літня людина. Дитячу маску не знімати. Літні люди та діти – сутьдві сторони однієї медалі. Заговорити, опустити погляд, нижче, нижче! І пішло-поїхало! Наші лики та шкіри скидають свою шкаралупу та кришаться.

Коли ти любиш музику, слухаєш пісню і думаєш:«О, мені це зрозуміло, нарешті хтось співає про те, що стосується мене», ти знаходиш у цьому втіху та величезну підтримку. Люди не усвідомлюють, що вірне та протилежне. Коли хтось нам каже, що їм подобається якась пісня або вона їм близька, вони знімають вагу з наших плечей, бо ми пишемо про речі, які справді відбувалися, і нам здається, що ніхто більше не відчував.