правда

— Хто це тут кинув папірець? — Це я, мабуть. Записав дещо на листку, щоб не забути, а потім вирішив, що й так все запам'ятаю, і зім'яв листок... і вбити мене мало.

Прагни до мети, але живи сьогоднішнім днем.

З дітей не вимагатимеш підпис на протоколі про нерозголошення. Їх не залякаєш. Пам'ять про батьків живе у них у генах.

Якщо ти втрачаєш навмисно, то проблем немає.

Не можна забувати про життя.

І поспати, і поїсти можна встигнути у будь-якому віці.

Я рада, що пройшла через все це. Я встигла побувати тією, ким мене хотіли бачити батьки ; тією, ким хотіли бачити продюсери; і той, ким хотіли бачити глядачі.

Вони питають:«Як ти можеш упоратися з усіма справами за п'ятнадцять хвилин?» Я відповідаю: Це просто. Треба не втрачати жодної секунди».

Якщо ми хочемо давати«Оскари» по-справжньому добрим фільмам, ми маємо запровадити десятирічні перерви між церемоніями.

Ідемо йдемо! крізь білу гвардію снігів!