страх

- Руді, я хотів сказати... - Я знаю. Я зрозумів: боятися — безглуздо.

Через хрест, через назву, з загрози не можуть прийняти люди ці жахливі умови: має бути інша, висока спонукальна причина. І ця причина є почуття, що рідко виявляється, сором'язливе в російській, але що лежить у глибині душі кожного, — любов до батьківщини.

Господи великий! тільки Ти один чув і знаєш ті прості, але жаркі й відчайдушні благання незнання, невиразного каяття і страждання, які сходили до Тебе з цього страшного місця смерті, — від генерала, який за секунду перед цим думав про сніданок і Георгія на шию, але зі страхом що відчуває близькість Твою, до змученого, голодного, вошивого солдата, що повалився на голій підлозі Миколаївської батареї і прохає Тебе швидше дати йому там несвідомо передчувану їм нагороду за всі незаслужені страждання! Так, Ти не втомлювався слухати благання дітей Твоїх, посилаєш їм скрізь ангела-утішителя, що вкладав у душу терпіння, почуття обов'язку та відраду надії.

— А я одного разу з'їв людину. Під час облоги, ось так. — Що, справді з'їв? - Не цілком, тільки ногу. - Це жахливо! — Та ні, з гірчицею нормально.

Майбутнє є чорним, похмурим і жахливим. Ніякого світла в кінці тунелю, а якщо воно там і є, то це зустрічний поїзд.

Я маю повідомити тобі жахливу звістку. У мене сьогодні в кафе повели рукавички... І я покохала іншого!

Боятися любові - значить боятися життя, а той, хто боїться життя, на три чверті мертвий.

Тільки одне робить виконання мрії неможливим – це страх невдачі. (Є лише одна причина, яка робить мрію недосяжною – страх провалу.)

Весь світ живе у ризику. Ніхто не застрахований від усього. Тобі здається, що все стабільне, але це не так. Це лише ілюзія. Ти думаєш, у тебе під ногами твердий ґрунт, але насправді це – хмари. А хмари можуть розтанути будь-якої миті.

Диких звірів можна не боятися, треба боятися поганого друга. Бо дикий звір поранить тіло, а поганий друг ранить душу.