життя

24 березня. Я її все більше люблю. Нині 7-й місяць, і я відчуваю давно не випробуване спочатку відчуття знищення перед нею. Вона так неможливо чиста і гарна і цілісна для мене. Ці хвилини я відчуваю, що я не володію нею, незважаючи на те, що вона вся віддається мені. Я не володію нею тому, що не смію, не почуваюся гідним. Я нервово роздратований і тому не зовсім щасливий. Щось мучить мене. Ревнощі до тієї людини, яка цілком коштувала б її. Я не вартий.

Лестощі – це недобре, але приємно, а значить – дуже добре.

Хмільне завжди простягає нам руку, коли ми терпимо невдачу, коли ми слабшаємо, коли ми стомлені. Але обіцянки його брехливі: фізична сила, яку вона обіцяє, примарна, душевний підйом оманливий.

Той, хто ворогує з тобою протягом усього життя, стає мимоволі і учасником твого життя.

Цікава штука – фрак. Не позбавляючи особливості друзів, він знеособлює офіціантів.

Коли людина віддає краще, що в неї є, це завжди багато чого варте. Більше дати не може і принц, тому що і принц може дати тільки найкраще, що має.

Повинна ж я стерпіти двох-трьох гусениць, якщо хочу познайомитися з метеликами.

Я не знаю, що мені з цим життям робити. З поганим життям. Може мені добити її вщент? Веселий би якось тільки, з музикою б. Ні про що б не думати під кінець.

Поки людина жива, нічого не пропало. З будь-якої ситуації завжди є вихід, причому не один, а кілька — і хто ти такий, щоб виявитися першою людською істотою у Всесвіті, яка потрапила у справді безвихідь?!

Пейзаж сумний завжди, коли сумна людина.