життя

Мене завжди засмучували люди, які мислять загальноприйнятими шаблонами, і це обмежує обрій їхніх життєвих принципів.

Підлі душі заздрять усьому, навіть образам, які демонструють певну увагу з боку їхнього начальника.

— Він збожеволів, — промовив Лікар. — Мабуть, пошкодився головний мозок. — Ні, — засміялася дівчина, — ні, він не божевільний. Він запрошує мене на побачення, от і все.

Досвід вчить нас, що трапляється завжди несподіване.

Іронія - неодмінна естетична складова мислення.

Є чимало речей, зрозуміти які неможливо, але при цьому цілком можна мати з ними справу, якщо вміючи.

- Отже... За шкалою від 1 до 10. Ненавидиш скільки? — Я ненавиджу тебе, Лось! Я сумую за тобою. І знаєш, що найгірше? Почуття, що ти на мене не сумуєш...

«Бує ж — топиш грубку, дивишся на вогонь і думаєш: ось вона яка, велика зима! І раптом прокидаєшся вночі від незрозумілого галасу. Вітер, думаєш, вирує завірюха, але ні, звук не такий, а далекий якийсь, дуже знайомий звук. Що ж це таке? І засинаєш знову. А вранці вибігаєш на ганок — ліс у тумані і жодного острівця снігу не видно ніде. Куди ж вона поділася, зима? Тоді збігаєш із ганку і бачиш: калюжу. Справжню калюжу серед зими. І від усіх дерев йде пара. Що ж це таке? А це вночі пройшов дощ. Великий, сильний дощ. І змив сніг. І прогнав мороз. І в лісі стало тепло, як буває лише ранньою осінню». Ось як думав Ведмедик тихим теплим ранком посеред зими.

Думка викликає страждання.

Я знаю, що я вам потрібна, інакше не були б мені потрібні — Ви.