життя

- Люби мене... - Не слабо. - Для тебе це гра?!

Біблія – найважливіший літературний твір, але коли люди вмирають за слова, написані на папері, – це дивно та небезпечно!

— Ну, що мені дати дев'ятнадцять? - Так. За шкалою від одного до десяти, де десять означає ідіотський вигляд, тобі цілком можна дати дев'ятнадцять.

Правда лякає, але з нею не страшно.

Те, що не названо, не існує. На жаль, все було названо.

За вісім днів я скинув вісім кілограмів. Нікому не раджу, це дуже хвора фігня. Мій організм на мене досі косо поглядає, вибачити не може.

І все ж я йду вперед, але обережно і з надією, що мені вдасться подолати всі ці побоювання, що я знайду відповідь на закиди, які загрожують мені; йду з вірою, що, незважаючи на всі перешкоди, що стоять переді мною, я все ж таки досягну бажаної мети і, якщо захоче Бог, виправдаюся в очах тих, кого люблю, і тих, хто прийде після мене.

— Ви дуже любите свою батьківщину? - Промовила вона несміливо. - Це ще не відомо, - відповів він. – Ось коли хтось із нас помре за неї, тоді можна буде сказати, що він її любив.

Я зрозумів, у чому ваша біда. Ви надто серйозні. Розумне обличчя ще не ознака розуму, панове. Всі дурості на землі роблять саме з цим виразом обличчя... Усміхайтеся, панове... Усміхайтеся...

— Бастард із Вінтерфелла. — Карлик із Утьоса Кастерлі.